Коли Нацбанку вдасться розкрити всіх кінцевих власників банків

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (Пока оценок нет)
Зміст статті

Керівництво Національного банку України змушує українські банки розкривати інформацію про кінцевих їх власників. Про це йшла мова на першій у цьому році зустріч керівництва НБУ з менеджментом найбільших банків країни, яка відбулася 13 січня 2015 року. «Національний банк проводить значну роботу з розкриття інформації про кінцевих власників банків. Сьогодні практично щодня ми зустрічаємося з реальними власниками банків, іноді з кількома в день. Іноді – це відомі нам люди, а іноді і немає», – заявив перший заступник глави НБУ Олександр Писарук. У сучасному світі остаточні власники більшості фінансових потоків відомі на 99%. Завдяки прозорості всіх процедур у сфері IT задовольнити інтерес контролюючих або слідчих органів у власності або пов’язаності того чи іншого особи з деякими активами не становить праці, пише forbes.ua. «Ми йдемо до світу, в якому не буде банківської таємниці. Переродиться це нові технології фінансів – окреме питання. Найближчі 3-5 років ми будемо спостерігати картину, при якій фінанси будуть все більш прозорими», – говорив ще восени 2013 року власник компанії Honest&Bright Ltd Ярослав Ломакін, коли Швейцарія запустила черговий виток відмови від банківської таємниці. Де-факто потрібно розуміти, що коли мова йде про розкриття власників, ми говоримо більше про юридичної фіксації факту власності. Тому що неофіційно в НБУ та інших держорганах найчастіше прекрасно знають, в чиїх сферах інтересів знаходиться той чи інший банк. Слова Писарука в прес-релізі Нацбанку за підсумками зустрічі наведені з посиланням на певні законодавчі зміни, ухвалені Верховною радою в кінці грудня. На думку Ростислава Кравця, старшого партнера юридичної фірми «Кравець та партнери», йдеться про прийнятий у ніч на 29 грудня закон «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків». Перехідні положення цього документа, в свою чергу, вносять зміни у прийнятий ще 14 жовтня згаданий вище так званий закон про фінмоніторинг («Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…»). «У ньому є вимога розкривати інформацію про власників, коли банки працюють на ринку і обмінюються коррахунками», – пояснює голова правління банку «Хрещатик» Дмитро Гриджук. За невиконання цієї норми для керівників та відповідальних осіб фінустанови передбачена кримінальна відповідальність. Покарання для самих банків визначить НБУ відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність»: починаючи зі штрафів посадовим особам банків, що провинилися, і закінчуючи припиненням ліцензії. «це Виписано таким чином, що санкції дуже широкі: вибір, яку саме застосувати в кожному конкретному випадку, здійснює виключно чиновник НБУ», – каже Кравець. Ще один стимул для банків розкрити своїх бенефіціарів – який набув чинності 25 листопада закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигод юридичних осіб і публічних діячів». Він зобов’язує всіх юридичних осіб, зареєстрованих на території України, включаючи банки, до 25 травня подати ще не створений Єдиного держреєстру юридичних і фізичних осіб інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів. Згідно із законом, це фізичні особи, які безпосередньо чи опосередковано мають можливість впливати на управління компанією або володіють мінімум 25% статутного капіталу або прав голосу. За словами Наталії Ульянової, директора департаменту міжнародного податкового планування ЮФ ICF Legal Service, процедура перевірки інформації про бенефіціарів банків поки до кінця не визначена. Форма подання даних передбачає ПІБ бенефіціара, його громадянство, паспортні дані, місце проживання та реєстраційний номер платника податків. Директорів, які не подали її вчасно або вказали неправдиві відомості, чекають виправні роботи і штраф у розмірі до 8500 гривень. «Для банку це, звичайно, невелика сума, але потрібно пам’ятати, що відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію», – нагадує партнер правової групи «Домініон» Михайло Гончарук. Ще до прийняття зазначених змін банки були зобов’язані щорічно до 1 лютого подавати регулятору письмове свідчення про наявність або відсутність у банку фізосіб-власників істотної участі (мінімум 10% статутного капіталу) і структурою капіталу на початок року. «За прострочення подачі такої інформації НБУ має право віднести «порушника» до категорії проблемних або накласти на банк штраф у розмірі 0,01% від зареєстрованого статутного капіталу. Крім того, до адміністративної відповідальності може бути притягнутий керівник банку у вигляді штрафу до 17 000 гривень», – пояснює партнер юридичної фірми ILF Олексій Харитонов. За словами старшого юриста департаменту судової практики ЮК «Алексєєв, Боярчуков і партнери» Олександра Ткачука, право НБУ «тиснути» на комерційні банки в даному питанні дає прийнятий Верховною Радою 14 жовтня 2014 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевої вигоди юридичних осіб і публічних діячів». Положеннями цього закону були внесені зміни в Господарський кодекс України, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». «Положеннями ст. 64¹ Господарського кодексу України встановлено, що підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціара, регулярно оновлювати та зберігати інформацію про нього і надавати її державного реєстратора у випадках і в обсязі, передбачених законом», – повідомляє Олександр Ткачук. За його словами, стосовно банків мова йде про осіб, які мають можливість надавати прямий або опосередкований вплив на роботу банків. Тобто це люди, які володіють 25% і більше статутного капіталу або права голосу в юридичній особі. Однак чинне законодавство не встановлює будь-яких строків надання вищезгаданої інформації, а лише говорить про те, що такі дані має бути відображено в державному реєстрі, а також повинні бути надані при первинній реєстрації юридичної особи. «У той же час, крім відсутності яких-небудь негативних наслідків для банків, які не подадуть зазначену інформацію,незрозуміло яким чином державний реєстратор буде встановлювати кінцевого бенефіціара і які документи будуть підтвердженням цього. А враховуючи всілякі довірчі форми управління,взагалі стоїть під великим вопросомс точки зору дієвості. Це говорить про те, що дані норми більшою мірою носять декларативний характер, і необхідність прийняття таких положень обумовлена вимогами МВФ та FATF», – вважає Олександр Ткачук. При цьому законом від 14 жовтня 14 року не передбачені санкції за неподання банками інформації про своїх кінцевих бенефіціарів. У теж час 15 січня 15 року був прийнятий ще один закон – «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо розкриття інформації". «Цей закон розширив перелік інформації, яку учасники ринку фінансових послуг повинні розміщувати на безоплатній основі в загальнодоступній інформаційній базі даних та на власних веб-сайтах веб-сторінках). Але в силу законодавчої непослідовності туди не були включені вимоги щодо публікації інформації про бенефіціарів, обмеживши перелік відомостями про власників істотної участі (у тому числі осіб, що здійснюють контроль за фінансовою установою)», – підкреслює Олександр Ткачук. На його думку, поки регулятори в особі Національного банку України, Кабінету Міністрів і Верховної ради будуть діяти непослідовно, імена реальних власників українських банків можна буде і далі приховувати. «Причини, за якими банки приховують особистості своїх власників, як правило, пов’язані з небажанням реальних власників розкривати інформацію про свою причетність до того чи іншого закладу, в силу можливої заборони на таку діяльність, так і в силу якихось репутаційних ризиків», – підкреслює Олександр Ткачук. Відомості про структуру володіння банком повинні публікуватися на сайтах як самої фінустанови, так і регулятора. Але банкіри радять з обережністю ставитися до реєстру власників банків на сайті НБУ. «Інформація в ньому десь застаріла, десь неправдива», – зазначає перший заступник голови банку «Контракт» Павло Крапівін. Член ради НБУ і радник Альфа-Банку Роман Шпек повідомив: «Ми вже три роки як розкрили інформацію про те, хто є нашими акціонерами. І ми теж рекомендували НБУ сприяти розкриттю інформації про власників інших банків». За його словами, довіра в банківській справі – найбільш важливе питання, і власники банків не можуть ховатися за тяганиною за процедурами. «Дуже добре, що НБУ робить дії по розкриттю всіх власників банків. Але потрібно визнати: це провина саме НБУ, що досі ця інформація не розкрита», – підкреслює Шпек. Він зазначає, що є такі банки, де залишаються прихованими близько 10% акціонерів. «За цими 10% можуть ховатися чиновники. Тому що ці 8-10% могли бути вдячністю якомусь політику за сприяння. НБУ хоче докопатися до правди, і вони докопаються», – впевнений Роман Шпек. Проблема приховування бенефіціарів актуальна для 3-4 груп банків за розмірами активів. З вигодонабувачами великих і найбільших банків ситуація більш-менш ясна. У цих категоріях питання можуть викликати лише кілька установ, значна частина яких контролюється неназваними приватними міноритаріями. В категоріях «середніх» і «малих» все частіше зустрічаються банки, в структурі капіталу яких власники істотної участі відсутні зовсім. «Насамперед вимоги щодо прозорості стосуються тих банків, які не є публічним товариством. Хто не котирується на IPO, наприклад, у кого складна структура акціонерного капіталу, – розповідає голова наглядової ради банку «Національний кредит» Андрій Оністрат. – Багато ховаються за нерезидентами, офшорами, в яких закриті реєстри. Це досить поширене, і стосується 30-40 банків точно». Тим не менш, екс-член наглядової ради НБУ Василь Горбаль стверджує, що труднощів з розумінням справжніх власників більшості гравців ринку у НБУ вже давно немає. «Аудиторські компанії розкривають кінцевих бенефіціарів будь-якого серйозного банку, який проходить аудит. Проблема може бути на рівні дрібних банків, які з’явилися в період з 2010 по 2013 рік – так званих «банків Сім’ї», – каже банкір. При цьому в главу кута ставиться не стільки особистості бенефіціарів, скільки виконання нормативу сукупного кредитування інсайдерів (Н10), значення якого не повинно перевищувати 30% статутного капіталу. «Якщо банк не порушує цей норматив та його проблеми пов’язані виключно з економічною ситуацією в країні – це одна ситуація. Але якщо він давно захопився кредитуванням інсайдерів і операціями з ними (є банки, у яких він дорівнює 60% і 80%), про цих випадках необхідно говорити публічно», – вважає Горбаль. Василь Горбаль вважає, що «розкриття інформації невигідно, якщо бенефіціарами є державні чиновники. Хоча саму інформації визначити просто. Викликаються голова правління і голова наглядової ради, з ними проводиться співбесіду в НБУ. Форма цього співбесіди індивідуальна. Пояснюється, що якщо банк хоче мати відносини з НБУ в частині підтримки ліквідності, рефінансування і так далі, розкрити власників необхідно». Роман Шпек резюмує, що суспільство зобов’язане знати власників банків, «тому що доступність та відкритість цієї інформації – це один з елементів відкритого та демократичного суспільства, а також – подолання корупції».